Їхала додому з глухонімим таксистом

Вперше у житті з цим зіштовхнулася. Може прозвучить трішки цинічно, але таким має бути ідеальний таксист. Не дратує балачками, не перепитує дорогу (їде по gps), не слухає дурнувату музику і...  робить поїздку незвичною. 

А як вийшло? Щоб дістатися в Полтаві з готелю до місцевого автовокзалу, я викликала таксі. Про момент його прибуття мене сповістила СМСка. Це не здивувало, адже у деяких містах є такі служби, які працюють тільки за таким принципом. Вразило інше, водій виявився глухонімим. 

Перш ніж я сіла в автівку, він показав мені свій телефон і тицьнув на екран.  Я подивилась, переконалася в правильності адреси, кивнула і ми поїхали. 

Спершу думала, що це якийсь жарт. Потім, що у водія проблеми з горлом. А далі  - гірше. Вважала, що він перевтомлений, раз так мовчить.  

Довелося самій почати розмову, але жодної реакції не послідувало. Почала жестикулювати, на що таксист дав мені пару візиток. 

Не знаю, про що він собі думав, однак на пальцях уміло демонстрував, що  їхати нам ще 5 хвилин.

Тоді, нарешті, я трішки втамувала свою збентеженість. Бо за якихось 20-30 хвилин в дорозі чого тільки в голову не лізло  – і великі здивування, і незкінченні страхи та співчуття.

А що ж доброго можна згадати, коли їдеш невідомою місциною з мовчазним таксистом?! Що романтичного? Здається, нічого, але ж нарікань - не виявлено. Довіз вчасно. Їхав обережно.

І збентеженість моя повністю розвіялась, коли я нарешті потрапила додому і з гумором  переповідала рідним цю історію.