Як маленьке вимираюче село перетворюється в туристичну Мекку

Півтори години їзди автобусом з Олександрії і потрапляєш в унікальне за своєю історією крихітне село, яке практично припинило своє існування. Це Талова Балка. Мешкає тут нині кілька десятків людей. Своєї сільської ради немає, а підпорядкована - Озерській, Світловодського району.

Візитівкою вимираючого села нині є розкішна архітектурна пам’ятка XIX сторіччя – Свято-Преображенський храм. Величний і натхненний вірою сотень людей, він нагадує розкішний панський маєток, що здіймається на пагорбі.

Сама природа потурбувалася про те, щоб серед безмежного степу пролягла широкопола підковоподібна балка з величним пагорбом у центрі. А в долині – мальовниче озеро, по краях якого запашні луки та змішані галявини листових і хвойних лісів. Дивовижне ландшафтне поєднання, з-поміж якого майже сторіччя проглядалася запустіла церква. Була недіюча. Зруйнована й забута. Мовчазна. Втім, у будь-яку пору року – розкішна.

А два-три роки тому православну святиню почали відроджувати. І село потроху стало оживати.

Хоча до того, останнє десятиліття кількість населення в Таловій Балці стрімко зменшувалась. Відтік до сусідніх Озер та Миронівки поступово призводив до запустіння.

Але, наприклад, у далекому 1886 році - то був центр Таловобалківської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії. У селі тоді мешкало 1577 осіб на 255 дворів. Існувала православна церква та 4 лавки. Нині ж в Таловій Балці немає, ані школи, ані магазину, навіть телефонний зв'язок і той відсутній.

Поліпшилася існуюча ситуація у 2012-му, коли крихітне село почали обживати монахи. На чолі з отцем Серафимом троє ченців приїхали туди з Кривого Рогу. Так, в малому майже безлюдному селі з’явився невеличкий монашеський скит.

Свято-Преображенський храм на той час знаходився в жахливому стані. Прибудов поблизу нього не було. І тому для житла ченці знайшли в селі кілька стареньких запустілих хатин. Та взялися за благоустрій святині. Вивезли сміття й цеглу, вирубали чагарники. А далі тривало відновлення документів. 

Разом з тим поблизу святині з'явилася невеличка тимчасова дерев’яна церква. А з весни 2014-го монахи приступили до безпосереднього відродження храму.

Так і розпочався новий виток в історії Талової Балки.

Роботи ж в храмі тривають і по сей день. Ще потрібно виконати чималий об’єм. Таким чином монахи спільно з небайдужими мешканцями села виправлять трагічні помилки своїх предків, і не покладаючи сил працюють.

Можливо згодом там почне діяти повноцінний чоловічий монастир. Місце для чернецтва дуже підходяще. Ані тобі метушні, ані зайвого шуму. Все довкола сприяє внутрішньому духовному зростанню.

Окрім того, при монашеському скиті є навіть невеличке підсобне господарство, де утримується худоба і вирощується городина. За рахунок цього монахи й живуть.

Та із приємністю запрошують у Талову Балку усіх охочих. Тим більше, що в останні роки з усіх-усюд до зруйнованої святині приїздить більше й більше паломників та туристів. 

Вліту монахи приймали навіть школярів, яким забезпечували і проживання, і харчування, і відвідання богослужінь та навіть недільну школу. Усіх гостей вони знайомлять з історію села та храму.

У Таловій Балці я й сама побувала і точно знаю, що там можна й відпочити, й збагатитися духовно та морально. А ще отримати купу позитивних емоцій та незабутніх вражень. Окрім того,  можна пройти обряд хрещення чи вінчання.

За додатковою інформацією - до настоятеля Серафима, тел. 097-431-3561.

Трохи історії

Свято-Преображенський храм став свідком популярних історичних подій двох сторіч, бо діє з 1806 року. Історія його забудови й подальшого розвитку, як і життя людське, дуже строката.

Перший камінь у будівництво Свято-Преображенського собору закладено 19 травня 1803 року. Зведено й освячено його за три роки. Все це дякуючи Федору Артемійовичу Боровському – славетному генерал-майору, який брав участь у всіх бойових походах Олександра Суворова.

Відомо, що його життя проходило у Петербурзі, при дворі. Був він заможною людиною. І фактично до наших днів в Державному Російському музеї в Петербурзі зберігся його портрет, написаний знаменитим російським художником Боровиковським.

Будівництво собору воєноначальник розпочав після того, як відійшов від справ і за два роки до того, як приїхав у свій маєток в Талову Балку, яку отримав від Катерини, як рангову землю.

На той час, це був перший кам’яний храм в Олександрійському повіті. І без перебільшення, один із найвеличніших і найкрасивіших, гідних бути окрасою будь-якої столиці.

А сам засновник був не лише заможною, а й високодуховною людиною, що мала і бажання і можливості збудувати таку красу. Та, на жаль, до кінця будівництва Федір Боровський не дожив.

Добудовував церкву його брат Іван Артемійович Боровський – землевласник сусіднього села. Він же її і освячував. А Федір Артемійович був похований у склепі, що знаходився під храмом.

На   жаль, в 90-ті роки склеп був зруйнований і пограбований. Мощі Боровського не збереглися. Але храм таїть ще чимало таємниць. Адже під ним була розроблена ціла система лампадного освітлення, окремі тунелі, які з часом були захаращені і потребують археологічних розвідок.  

До речі, за даними провідних дослідників, церкву збудовано за проектом архітектора Родіона Казакова. У Москві, на Варварках, на 99% стоїть така самісінька святиня. Це дозволяє припускати, що існував один проект і за ним було побудовано два собори.

З історичних джерел відомо також, що на початку 1920-го року церковний передзвін в Таловій Балці стало нечутно. Церкву зачинили. А до того, в народі її називали «п’ятикутка», оскільки поблизу було ще три приміщення, які слугували монастирем. Під ними розташувалися монастирські келії.

У 30-х роках радянська влада перетворила святиню у склад для зерна, але на стінах до наших часів збереглися фрески з образами чотирьох євангелістів. Відтоді стояла вона пусткою. Але постійно «обростала» різноманітними переповідками й переказами.

Пережила і Другу світову війну. Німці не наважилися її руйнувати і навіть своїх полеглих бійців хоронили на схилах пагорба, де вона збудована. А пізніше їхні потомки ще не один рік приїжджали в Талову Балку за останками полеглих вояків.

Для тих, кому цікаво

Назва села, як розповідають місцеві старожили, походить від словосполучення «Тилова балка». Ніби-то саме там проходив обоз Богдана Хмельницького і коли він наступав на Жовті Води із Суботова утворився такий собі тил. Звідти й назва. Проте перевірити сьогодні цю версію досить складно. Єдине, що з впевненістю можна сказати та це те, що такі села, як Талова Балка, повинні притягувати до себе натовпи туристів: краєзнавців, археологів, паломників. Так, власне і стається. І кожен, хто туди потрапляє намагається все-таки збагнути глибину її історико-ландшафтної філософії та неосяжної краси.

Фото - Роман Маленков.