Спогади ліквідатора: "Не всі, хто піднявся в небо, повернулися додуму живі"

Свого часу олександрієць Олег Соколов  пережив чимало складних і неприємних моментів.  А тепер в його честь та честь інших ліквідаторів ЧАЕС названа одна з центральних площ Олександрії - площа імені Героїв Чорнобиля.

У такий спосіб сучасники закарбували пам'ять про страшні події минулого й трагедію, яка давно стала  історією, й мала місце у житті мого героя. 

 

«Ми знали про радіацію небагато. І, як ліквідатори, просто виконували свої прямі обов'язки. Вертоліт повинен піднятися, авіатор немає права на помилку. Але не всі, хто піднявся в небо, повернулися додому живі», - згадує Олег, який також втратив на ЧАЕС кількох товаришів.

Сам же він займався технічним обслуговуванням гелікоптерів, котрі виконували радіаційно-хімічні розвідки в 30-кілометровій зоні відчуження. 

«Наша військова частина базувалася за межами 30-кілометрової зони, де були розташовані спеціальні КУБКИ, так званні вертолітні площадки. Там оглядалася авіаційна техніка, мешкали військові, працювала баня, їдальня, медпункт», -розповідає Олег, який пробув у зоні рівно два тижні. Довше - ніхто не затримувався. Це було неможливим через надмірно високий рівень радіації.
 

«Були випадки, - каже чоловік, - коли людям ставало дуже погано, вони втрачали свідомість і тоді їх швидко замінювали іншими».  

У 30-кілометровій зоні і мого героя не полишало відчуття нестерпного головного болю й нудоти.  Та турбувало одне важливе запитання: як подолати радіацію, що, по суті своїй, не має ні кольору, ні запаху, ні смаку?

 

«Радіація -  таке зло, що непомітно руйнує людину із середини, пригнічуючи імунну та нервову систему, негативно впливаючи на головний мозок, - констатує олександрієць. - На жаль, сучасна медицина немає методу, як вивести радіаційне опромінення із організму людини. І зазвичай його наслідки проявляються через 10-15 років після страшних подій». 

Не пройшли безслідно вони і для Олега, який сьогодні частенько рятується спазмолітиками, сердечними та гіпертонічними препаратами. Але попри це йому вдалося вийти переможцем із нелегких життєвих обставин. Може, допомагала примхлива доля, а може стійкі життєві принципи.

Зараз моєму герою 60-т. А коли не було й 30-ти,  він потрапив до Афганістану, як авіамеханік із авіаційного обслуговування вертольотів МІ-8. Потім у його житті був Чорнобиль,  а згодом – Сирія.

 

Тож в цілому за плечима у Олега чимало мовчазних відзнак і різних нагород, а ще величезний життєвий досвід, яким він залюбки ділиться з іншими. І веде, до речі, досить активний спосіб життя. Є членом трьох громадських організацій: Всеукраїнського союзу радянських офіцерів, ветеранів Афганістану та інвалідів Чорнобиля.

 

Не зважаючи на інвалідність  II групи, він, як і раніше, відстоює міцну громадську позицію, не втрачає надію й віру в життя. А також залюбки ділиться власними спогадами з усіма охочими та при цьому частенько нагадує, що кращи миру на землі нічого немає! 

ДОВІДКА

Вночі 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух, який повністю зруйнував реактор. У результаті аварії відбувся викид радіоактивних речовин, у тому числі, ізотопів урану, плутонію, йоду та інших. Неконтрольовані ядерні та хімічні реакції, постійні виверження шкідливих речовин – погіршували ситуацію. Зупинити цей процес змогли через місяць. Це вдалося завдяки мобілізації ресурсів усього СРСР та ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.

 

Моя розмова з Олегом Соколовим присвячена всім Героям Чорнобиля. Відбулася вона кілька місяців тому, напередодні роковин з дня Чорнобильської катастрофи.

Фото для блогу надав мій герой.