Прийняти, зрозуміти і почати боротьбу за життя…

Історій про онкологію чимало, та не всі реальні. Тож переповім одну з невигаданих. Свою героїню – тендітну, життєлюбну і завжди усміхнену жінку я особисто знаю вже багато-багато років. Ще зі шкільної парти. Просто вона - мій колишній вчитель. 

Господь послав Ніні Ляшко складне випробування, яке було під силу. Вона переборола страшний недуг. І стала прикладом правильного ставлення онкохворого до свого раку.

Перед складним діагнозом жінка постала ще 10 років тому. Зуміла впоратися, бо інакше просто не могла… Не могла підвести двох своїх діток – донечку Аллу і сина – Сашу. А ще близьких і рідних, друзів і колег, які завжди підтримували й співпереживали, допомагали й були поряд.

Напевно допомагала і неймовірна віра та любов до життя. А ще приклади інших людей.

Рак, страх і психосоматика. Все це перепліталося в голові Ніни, коли її вперше ошелешили страшною звісткою. «Чого тільки не думалося, що тільки не верзлося, - пригадує моя героїня. – А головне: нічого хорошого та позитивного. Так, лише суцільна приреченість...».

А почалося все з трагічної загибелі чоловіка. Тоді Ніна залишилася сама з двома дітьми і хворою мамою. Згодом лікарі констатували у неї запалення лімфовузлів, так званий лімфоденіт. Один лімфовузол їй видалили. Та перевірили на онко. Однак спершу нічого страшного не виявили, і лише згодом, через певний час, з’ясувалося, що жінка має ранню стадію раку молочної залози. Тож думати і вагатися, що їй робити далі особливо не доводилось.
Операцію з видалення молочної залози їй провели в Кіровоградському онкодиспансері. А в Олександрійському вона пройшла вісім хімій і весь курс променевої терапії. Каже, що у той надскладний період її всіляко підтримували Валентина Ільющенкова, Ольга Анісімова-Шило, Тетяна Мартюшена, і більшість її колег та добрих знайомих.

Після перших операцій вісім років моя героїня регулярно обстежувалася. І раптом, два роки тому, лікарі констатують рецидив. Та одразу призначають додаткові хімії. Але провести їх повноцінно не вдається. Серце пацієнтки не витримує.

Тоді Ніна переживає ще один черговий страшний удар і важку депресію. Але дослухується до порад доньки Алли -  не здається. Бере за приклад тих, хто подолав цю страшну хворобу. А такими для неї стали всесвітньовідомі жінки: Кайлі Міноуг та Дарья Донцова.

У найскладніший момент Ніна розуміла, що не може сидіти склавши руки, і не має на те жодного права. Тоді вона вирушила до столиці. Хотіла обстежитись в інституті раку. Але звідти її фактично одразу направили до кардіоцентру, де провели регуляцію серцевого ритму. І після того - знову повернули в інститут раку. А там, на щастя, діагноз кіровоградських медиків не підтвердився. Онкологію не виявлено. Рецедиву не було. Але постійних обстежень потребують серце і печінка – слабкі органи. Підтримувати їх треба й сьогодні, й завтра і потім.

«Просто не варто зневірюватися, - каже моя героїня.  -Треба жити». Тому вона продовжує працювати над собою. Не здається, бо знає, що життя прекрасне. Вона продовжує працювати методистом Олександрійського районного відділу освіти. Є чудовим фахівцем і турботливою мамою. А ще прекрасним істориком, і людиною, котра вміє заразити любов’ю до свого рідного краю,  до України, й багатьох інших автентичних речей.

За плечима Ніни Ляшко чимало нагород і відзнак.  Як педагог вона, наприклад, -лауреат обласної премії ім. В. Сухомлинського, а до того ж – місцевий активіст з розвитку зеленого туризму, водій, і просто чарівна жінка.

Вона прийняла свій рак і навчилася з ним жити. І тоді  він – відступив. Але боролася з хворобою, не сама, а всім миром. Тому вдячна кожному, хто всі ці роки її підтримував і  був небайдужим.