Всю пенсію витрачаю на канву, нитки і рамки для вишитих ікон

Сім років мешкає у палаті київської лікарні №5 вишивальниця 50-річна Надія Полєва. 2007-го намагалася вкоротити собі віку. Відтоді пересувається на інвалідному візку.

Виросла у дитбудинку у російській  Самарі, — каже Надія Олександрівна. — Там в училищі вивчилася на швачку. У 20 років переїхала до Києва — вирішила змінити клімат. Влаштувалася на завод "Арсенал". Виготовляла оптику для фотоапаратів. Невдовзі вийшла заміж. Дітей не мали. За шість років розлучилася. Після того потрапила у погану компанію. Почала випивати.

— У грудні 2007-го Надія Полєва викинулася з шостого поверху столичної багатоповерхівки.

Жити не хотілося, — каже. — Було 15 градусів морозу, а я босоніж стала на вікно й кинулася вниз. Упала на дах прибудованого балкона на першому поверсі. Отримала переломи обох ключиць, двох ребер, стегна, ніг і забій грудної клітки. Залишилася живою, бо внутрішні органи не постраждали. 

Надія Олександрівна перенесла 20 операцій. У лікарні швидкої допомоги ще двічі намагалася скоїти самогубство.

Спочатку наковталася пігулок, а потім вводила повітря у катетер, — говорить Надія. — Та медики врятували від смерті. Кілька місяців лікувалася, майже три роки проходила реабілітацію. Після отриманих травм самостійно пересуватися не можу. Колінний і гомілковостопний суглоби лівої ноги не згинаються. Ліва коротша за праву на 15 сантиметрів. Хотіла влаштуватися у будинок інвалідів, та потрапити туди не вдалося. Моєю домівкою лишиється лікарняна палата. 

Після спроб самогубства Надія повірила у Бога. Щонеділі відвідує церковні служби. Гроші на лікування її збирали волонтери та прихожани церкви. Вони допомогли придбати візок й оформити пенсію. Тепер приносять одяг і продукти. Жінка має першу групу інвалідності. Отримує 1450 грн пенсії.

Вишивати почала 2011-го, — говорить Надія Олександрівна. — Якось відвідувачка принесла у лікарню свої вишивки. Зацікавилася. Перші 20 ікон присвятила Богородиці. Усі подарувала людям, які у складний час підтримували. Майже всю пенсію витрачаю на канву, нитки й рамки для ікон. Щодня вишиваю по 15–18 годин. Нещодавно вперше показала свої роботи на виставці у Києві. 

— Мрію стати на ноги, Для цього потрібно багато коштів, але надії не втрачаю, — каже на прощання.

Фото  - "Газета по-українськи"