Чи варто їхати в Італію? І що цікавого там
можна побачити, розповів 63-річний Олександр Голуб - голова Олександрійської районної організації
ветеранів України. Кілька тижнів тому повернувся з Італії.
Знайомство з цією європейською країною розпочав з містечка Бергамо, що у передмісті Мілану. "А точніше з італійських доріг - каже Митрофанович. - Деякі побудовані ще
у 30-ті роки. Платні й добре облаштовані. Мають мережу пунктів медичної, технічної та сервісної допомоги. Без біг-бордів, торгівельної чи політичної реклами. "Не перевантажені" поліцейськими і дальномірами. Мають гарну інфраструктуру, що убезпечує дорожній рух та робить подорож комфортною".
З Бергамо Олександр з дружиною Марією дісталися
у Канталупо-Лігуре-містечко у північній Італії. Гостювали у доньки.
"Ця подорож, - говорить чоловік,- суттєво змінила
мій світогляд. Крім чудових доріг і пішоходних зон, в Італії я відмітив загальну облаштованість. Ніде не видно побутового сміття. А в тих місцях, де його збирають, стоїть по 4–5
контейнерів для роздільного сортування.
Італійці, до того ж, дуже бережно ставляться до власної історії, до минулого і своїх національних героїв. Зокрема—полеглих бійців
і партизанів.
У кожному місці, де колись йшли запеклі бої, тепер встановлені пам’ятні знаки, стели, дошки, барельєфи.
Італійці культивують пам’ять. І дуже шанобливо ставляться до Джузепе Гарібальді та гарібальдійських партизанів.
А найбільше мене вразило їхнє ставлення до радянських солдатів, які полягли там під час Другої світової війни.
У кожному місці, де колись йшли запеклі бої, тепер встановлені пам’ятні знаки, стели, дошки, барельєфи.
Італійці культивують пам’ять. І дуже шанобливо ставляться до Джузепе Гарібальді та гарібальдійських партизанів.
А найбільше мене вразило їхнє ставлення до радянських солдатів, які полягли там під час Другої світової війни.
Національним героєм Італії є Федір Полєтаєв. Був
полонений німцями під час боїв на річці Дон. Перебував у нацистських
концтаборах північної Італії. А у 1944 році разом з групою інших ув’язнених утік і невдовзі став бійцем партизанського
загону, - продовжує Митрофанович.
- Він активно боровся з німецькими окупантами, чим
завоював глибоку пошану у міцевого населення та партизан.
Загинув за визволення Італії. На місці бою
збудовано меморіальний пам’ятний знак, який відвідують чисельні делегації. Сам
Федір Андріанович Полєтаєв похований на меморіальному кладовищі у Генуї.
У партизанському русі взяло участь і чимало українських солдат. Про це також свідчать численні пам’ятні знаки й розповіді місцевих
жителів".
У цьому плані за надану інформаційну підтримку Олександр Голуб щиро вдячний своєму італійському другу—Мауро Маркезотті.
До всього ж, він каже, що в Італії культивується і шанобливе ставлення до людей похилого віку.
"У цій країні багато довгожителів,- продовжує мій герой. - До них прислухаються, з ними радяться. Традиційно обідають і вечеряють у ресторанах і кафе, які дуже затишні. Хоча це й не звично спостерігати, як за столами сидять великі родини: дідусі і бабусі, яким близько ста років, їхні діти, онуки та правнуки. Та панує там надзвичайно тепла атмосфера: гомін і сміх.
"У цій країні багато довгожителів,- продовжує мій герой. - До них прислухаються, з ними радяться. Традиційно обідають і вечеряють у ресторанах і кафе, які дуже затишні. Хоча це й не звично спостерігати, як за столами сидять великі родини: дідусі і бабусі, яким близько ста років, їхні діти, онуки та правнуки. Та панує там надзвичайно тепла атмосфера: гомін і сміх.
І між іншим, пенсіонери в Італії зазвичай і після виходу
на пенсію, не покладаючи рук, працюють. Хтось займається землеробством, хтось
має невеличкі ресторанчики, або опановує іншу підприємницьку діяльністю. Для
них працювати у 75-ть - цілком нормально. Бо італійці переконані: головне — не сидіти, склавши руки.
Також місцеві мешканці надзвичайно шанобливо ставляться
до старих будівель, архітектурних пам’яток. Навіть у віддалених містечках добре збережені невеличкі костьоли. Деяким щонайменше 300 років. Така, мабуть, ментальність. Старі споруди лише добудовують, реставрують та відновлюють.
Нам, зокрема, вдалося побувати на екскурсії у Генуї. Це місто-порт. Місто—батьківщина Христофора Колумба. Дуже гарне
і мальовниче", - каже він.
І додає, що велике значення для італійців мають екологічні продукти, які вони самі вирощують чи виробляєть у власних господарствах. Так, у їхньому повсякденному раціоні
завжди є паста, морепродукти, овочі, вино, різноманітні соуси та навіть сало,
яке, до речі, дуже смачне.
"У тій місцевості, де ми перебували - а саме в Апенінських
горах - на ряду із мальвничими краєвидами, рослиний світ представлений дубами,
ясенами, ялівлем. Цю деревину місцеві жителі використовують для
укріплення терас на схилах гір. А також для будівництва та опалення помешкань.
Земля там кам’яниста і піщано-глиняна. Але й за таких умов тамтешні фермери вирощують на ній по 30–35 цнт/га пшениці твердих порід. На городах до всього ж культивуєть картоплю, помідори та кабачки. І своєю гордістю вважають вирощений виноград. З нього виробляють більше десяти сортів вина.
Земля там кам’яниста і піщано-глиняна. Але й за таких умов тамтешні фермери вирощують на ній по 30–35 цнт/га пшениці твердих порід. На городах до всього ж культивуєть картоплю, помідори та кабачки. І своєю гордістю вважають вирощений виноград. З нього виробляють більше десяти сортів вина.
Усі враження від побаченого не можна передати в одній публікації. Додам лишень, що нам з дружиною дуже пощастило, що побувати у такій колоритній європейській
країні", - зауважив наостанок.
Фото - Олександр Голуб.
Фото - Олександр Голуб.
Дуже цікава розповідь.Пізнавальна...
ВідповістиВидалити