Присвячується моєму невтомному колезі - Руслану Гаврилову!

Дев'ятини справили за олександрійським журналістом Русланом Гавриловим. Його серце зупинилося на 42-му році життя.

"Руслан працював практично без вихідних. І роками не бував у відпустках, — каже його друг і колега Сергій Гавриленко, 55 років. —  Вів найпопулярніший сайт міста - «Моя Олександрія». Його щодня відвідувало понад 10 тис. читачів. 

Рідні і близькі не раз казали йому:  відпочинь, а він вперто віднікувався. Підправляв окуляри і біг до комп’ютера. Його звичайний день тривав з 7-ї ранку і до 2-го ночі. Збирав інформацію, записував інтерв’ю і робив репортажі, потім опрацьовував і виставляв на сайт. А ще багато часу приділяв роботі з електронними джерелами. Він був першокласним журналістом.

У вересні Руслану діагностували рак легень. З того часу лікувався у Кіровоградському онкодиспансері.  Два місяці боровся за своє життя і вірив у краще. Його підтримували друзі та колеги, вдячні читачі, які оголосили збір коштів на лікування. Однак врятувати Руслана не змогли. А вже після його смерті дружина Тетяна висловила бажання із зібраних коштів створити фонд імені Руслана Гаврилова, який буде нагороджувати кращих молодих журналістів краю.

Востаннє з Русланом ми спілкувалися за два тижні до його смерті. Говорили про все, крім політики. Він хотів жити і мав намір запровадити у життя нові журналістські ідеї. Однак.......не судилося"

Руслан Гаврилов народився 10 грудня 1976 року в Олександрії. Мав вищу педагогічну освіту і ступінь магістра початкового навчання. Закінчив Кіровоградський педуніверситет. Кілька років працював за фахом. А потім присвятив себе журналістиці. Спершу дописував у місцеві видання, а далі  працював на телеканалі «КТМ». Вів цикл програм «Доля», за що удостоєний обласної журналістської премії. Був членом НСЖУ.

"11 травня 2012-го Руслан запустив блог «Моя Олександрія», - продовжує Сергій Гавриленко. -  6,6 років цей новинний медіа-ресурс лишався найпопулярнішим у місті. Руслан першим дізнавався про всі події. З головою поринав у інформаційний коловир. І на запитання, як встигаєш, казав: рано встаю і багато працюю. Він  писав до останнього, не зважаючи навіть на тяжкий недуг. Добре знався у різних журналістських жанрах. Друкувався у місцевих і загальнодержавних виданнях. Був одружений. Виховав двох дітей - 25-річну доньку Альону  та 15-річного сина Андрія.  

— Скільки років вів «Мою Олександрію» - стільки інтенсивно працював. Часто його публікації породжували неоднозначні тлумачення і сприйняття та викликали конфлікти, — каже Сергій. — Перевтома, важкий графік і специфіка роботи дали про себе знати". 

Поховали Руслана в Олександрії на центральному міському кладовищі. Він так хотів. Рідні так і вчинили. У нього лишилася дружина Тетяна, донька, син та онука.

Фото - інтернет-ресурс.