Наталія Фесенко: «Капелюхи купую не для колекції, а як атрибут до повсякденного гардеробу»

Серйозно збирати капелюшки почала у 40 років. Мала фінансову змогу. Цікавилася з яких матеріалів зроблені, хто виробник, де можна придбати. Про своє вподобання розповідала друзям і знайомим. Вони розділяли мій інтерес та на свята дарували винятково капелюшки.

А якось переглянула фільм «Анна Каренина» режисера Олександра Зархи за однойменим романом Льва Толстого.  Дуже зацікавилася формою капелюха головної героїні.  Він - чорний класичний у вигляді таблетки з вуаллю, що мала незвичайні вкраплення. У ньому вона зустрічала коханого. Цей образ мене дуже вразив. Він став ідеальним образом жінки і остаточно сформулював мої уявлення про жіночність, красу та елегантність. Вважаю, що без капелюшка образ жінки неповноцінний. Без нього, як без документу. Тож 8 років тому знайшла собі аналогічний капелюх. Пощастило купити в одному з магазинів міста Українка під Києвом. 

Свої капелюшки купую винятково для створення ідеального жіночого образу. Вони підкреслюють мою особистість. За останні 20 років зібрала 37 капелюхів. 40% з них привезені із-за кордону – куплені у вишуканих магазинах Англії, Німеччини, Франції, Бельгії, Шотландії, Австрії, решта українського виробництва.

Перший мій капелюх був фетровий з додаванням кролячого валеного пуху. Купила в Олександрії. Мав рожевий колір. Обрамлений з бантом. І досі є. Вдягаю взимку, але за  30 років дещо зносився. Тож я сама його реставрувала. Бант замінила на окантовку зі стрічкою. Після реставрації оригінальності не втратив. Він у мене у повсякденному користуванні.

Також маю капелюхи із натуральних природних матеріалів – із пшеничної та рисової соломки. Є із різних матеріалів – в тому числі із додаванням синтетичних волокон.

Втім, у мене немає капелюхів, які б назвала щасливими. Такої особливості за ними не помічала. Немає і таких, які спеціально вдягаю на якісь свято. Є одні й інші, які змінюю в залежності від настрою і стилю одягу.

Найоригінальніші прикрашені вуальними сітківками. Вони всі мають різні форми і різні кольори, але більшість з широкими полями. Маю чотири види шансонєток.

Два роки тому отримала капелюх з Німеччини вартість 2,5 тис. грн. У моїй колекції - найдорожчий. Привезла невістка Оксана. Для Європи - це невелика ціна, а для нас дорого. Вона вибрала мені той, що їй найбільше сподобався і відповідає моєму стилю.  Він літній чорний із широкими полями з сітківкою. Пасує до вечірньої сукні. У перший же день вдягала його у місто. Знайомі, як побачили,  казали, що мені пасує. По капелюхах мене пізнають. Вони завжди привертають увагу оточуючих.

Найдешевші у колекції коштують від ста гривень. Куплені 20 років тому. Зараз їх мінімальна  ціна 300 грн.

З десяток мені подарувала донька. Купувала під час закордонних подорожей чи ділових поїздок. Привозила лише вишукані моделі. Закордоном – виготовлення капелюха – ціле мистецтво, і окрема індустрія. Є багато магазинів і виставкових залів. У нас з цим набагато гірше. В Олександрії є лише один капелюшковий магазин. Є  такі по сусідству у Дніпрі, де можна щось придбати.

В Україні працює велика фабрика з виготовлення капелюхів, що знаходиться у місті Хуст на Закарпатті. П’ять років мріяла туди потрапити. І якось мені пощастило. Поїхала на відпочинок у Яремчу, а звідти спеціально вирушила в Хуст. Ту поїздку запам’ятала на все  життя. Кілька годин добиралася туди рейсовим автобусом. Всю дорогу була неймовірна злива. Приїхала туди, а там працює три виставкових зали.  Всі дуже гарні, асортимент широчезний, тож майже п’ять годин приміряла капелюхи. Багато що сподобалося і тому придбала одразу 11 штук. На них витратила біля 2-х тис. грн. Це був 2012-2013 рік. На той час немалі кошти. Ледь всі додому довезла, бо було 11 коробок. Вони не важкі, але об’ємні. Всі везла автобусом в руках. Ніхто не допомагав, але люди розпитували, що везу.

Капелюхи  купую собі не для колекції, а як атрибут до свого повсякденного гардеробу.  Є для виходів у місто, є для двору - парадні і робочі.  Капелюх – це атрибут мого костюму. Без них почуваюся некомфортно, ніби недоукомплектована. Завжди хожу у капелюшках.

Пару штук сама пошила. Викроїла з фетру. Моделі сама моделювала. Тканину купувала у спеціальних магазинах. Виготовила з першого разу, хоча процес творчий і зайняв пару днів, якийсь тиждень. Вдягала їх традиційно у місто. 

Лише один свій капелюх подарувала невістці Оксані. Зараз із сином мешкають у Польщі. Вона у мене дуже уважна і чуйна. Капелюхи їй пасують. Тож до осіннього оранжевого пальто подарувала сірого капелюха. Вона його часто вдягає. Їй подобається.  Вирішила подарувати саме цей, бо по стилю дуже підходить. Решту нікому не дарую. Але похвалитися своїми вподобаннями можу.

До капелюхів маю також два-три десятки шарфів, з десяток рукавичок, пару клатчів. А також 6 віял – всі ексклюзивні закордонні, привезла донька. Купувала у спеціальних крамницях, коли подорожувала.

Мій образ також доповнюють прикраси із натуральних каменів художнього обрамлення – сережки, каблучки, намисто. Це все неодмінні атрибути костюму.

Маю 4 бальні сукні. Одна з них найбільш художньо-обрамлена. Її придбала 5 років тому в Олександрії у магазині жіночого одягу. Обійшлася у 2 тисячі грн.. Має темно-синій колір, обрамлена білими скляними камінцями. Має 6 підюпників з верхнім сітчастим мереживом. Важить 4 кг.  Одягала на свій 60-річний ювілейний. Також вдягаю з нагоди великих сімейних свят. 

А загалом мої бальні сукні одягти нікуди. В Олександрії, на жаль, не організовують світські вечори чи бали.  Бути вишуканою маю змогу лише тоді, коли проводжу творчі зустрічі зі студентами чи школярами  на власних презентаціях. На своє 60-річчя організовувала великий творчий вечір. Під час проведення змінила три вишукані наряди, в тому числі бальні сукні. Перевдягала капелюшки.

За невелику пенсію купувати головні убори дуже дорого і не підйомно. Фінансово мене підтримує донька.

Свою ж колекцію зберігаю в окремих коробках. Під капелюхи запланувала добудувати велику гардеробну. Вже все розпланувала. Невдовзі розпочну ремонт.

Наталія Фесенко, 64 роки, письменниця. Народилася 18 квітня в місті Олександрія на Кіровоградщині. Батько був геологом, матір - бібліотекарем.

Закінчила Кіровоградський педагогічний інститут ім. Олександра Пушкіна. Отримала диплом вчителя музики. Працювала за фахом у місцевій музичній школі, колегіумі та Палаці школярів.

13 років була керівником дитячого інструментального оркестру "Дзвіночок". Грає на фортепіано.  

Захоплюється квітникарством та ландшафтним дизайном.

24 роки тому почала збирати капелюшки. Має їх майже 40.

"Капелюшки подобалися з юності. Почала їх носити у 20 років, коли була студенткою.  Купувала у комісійних магазинах. За перший раз придбала відразу чотири. За кожен заплатила 10-15 рублів. Однокурсницям вони дуже подобалися. Коли закінчила навчання, всі капелюшки їм роздарувала.

Широкому загалу свої капелюхи вперш продемонструвала лише у 2018-му. На 8 березня мала персональні виставки у олександрійській міській та районній бібліотеках.  Містянки залюбки відвідували та влаштовували там собі фотосесії.  Та мені особисто це додало лише незручностей, бо вдома не було що перевдягнути. Виставка тривала майже місяць. І довелося потерпіти", - розповіла.

Видала п'ять книг:  книгу малої прози та 4 збірки поезій. Зараз пише роман «Полюби шизу ближнего».

Улюблена книга – роман "Євпраскія" Павла Загребельного, фільм - "Звезда пленительного счастья" російського режисера Володимира Мотиля.

Своє сімейне положення не коментує. Має двох дітей: доньку Анну, 41 рік, банкірку, та сина Олексія, 32 років, - працює в автосервісі, і чотирьох онуків.

Мешкає в Олександрії.