Ідея проєкту "Баба Єлька" з'явилася під час відвідин студії Світлани Буланової – етновиконавиці й колекціонерки. Виявилося, маємо подібні спогади про дитинство у своїх бабусь. Вони родом із Маловисківського району, проте з різних сіл: її – із Розсохуватки, моя – з Гаївки. Нам обом боліло засилля шароварщини та невизначеність самобутності регіону на культурній мапі України. Які пісні співали наші предки? Якими узорами вишивали? Які страви готували? Вирішили знайти відповіді на ці запитання.
У кожної з нас була своя "баба Єлька" – яка співала, готувала традиційні українські страви, володіла особливим знанням. Світлані у спадок від своєї дістався унікальний голос. Вирішили поїхати в найдальші села області в пошуках старовинних пісень. 13 липня 2018 року прибули в Розсохуватку, де жила баба Світлани – Олена Рибалкіна. У селі її називали Єлька. Померла багато років тому, а односельці її досі пам'ятають. Пережила Голодомор, виховала 10 дітей, лікувала людей травами, пекла хліб у печі. І кожен день починала й закінчувала піснею.
В українських селах ще можна зустріти жінок, які володіють знаннями, яких не знайдеш у Google. У борщ кидають пусту квітку гарбуза – щоб не хворіти. Знають, яку траву слід заварити для дитячої купелі, вміють витопити піч, заспівати колискову.
Із першої експедиції привезли домотканий килим. Одна
жінка розповіла, що на горищі має килим, який сама вибила замолоду. Коли зняла,
були вражені – яскравий і добре зберігся. Попросили подарувати. Боялися, що час
його знищить. З інших експедицій почали привозити посуд, рушники, старі фото.
Отак за два роки назбиралося майже 600 експонатів – ікони, скрині, макітри,
старовинні рушники, весільні світлини. Записали більш як пів тисячі пісень.
Укладаємо з них збірку, що міститиме нотну транскрипцію, розшифрований текст і
відомості, звідки й коли була записана пісня. У багатьох селах нам співають
"Усі гори зеленіють", "Ой летіла галка", "Ой була у
мене парова машина".
Вирішили вивчати, що танцювали в 1950-х у сільських
клубах і на весіллях. З'ясували, під гармошку й бубон витанцьовували польку,
краков'як, падеспанець, нареченьку. Ніхто при цьому не тягнув ніжки та не
вдягав шароварів. Просимо показати ці рухи, повторюємо, записуємо на камеру
приспівки. Хочемо створити в Кропивницькому школу танців і продовжити традицію
етновечірок.
Під час експедицій нас часто пригощають. Тому почала
записувати рецепти старовинних страв окремих населених пунктів. Наприклад, у
Бандуровому люблять запікати в печі вареники з сиром, у Луполовому готують
млинці-рабчики з вишнями чи хрустики з буряковим соком. У Благовіщенську записала
рецепт гокачів – різновиду млинців. Із колегами з "Нової газети"
почали роботу над кулінарною збіркою. Назвемо її "Смачна
Кіровоградщина".
Нещодавно готувала пиріжки з начинкою з білого буряка та
вишень – рецептом поділилася Тетяна Андріївна Чумаченко 1939 року народження із
села Хайнівки. До опари треба додати пів літра води, пів склянки цукру, стільки
ж олії та борошно. Тісто можна не ставити в тепло, підійде без проблем. Для
начинки посмажити тертий цукровий буряк і перемішати з консервованими вишнями.
У селі Ставидла сільський голова запропонував поїхати в
сусідню Хайнівку, де на той час жили двоє людей. Ми пройшлися по вулицях,
заглянули в покинуті хати. У кількох із них на підлозі знайшли десятки світлин
– весільних, із проводів в армію. Звідти привезли два весільні вінки. Коли
побачили їх серед купи лахміття, хотілося плакати, бо ось так зникає традиція –
тихо, покинуто, забуто. А в іншій хаті побачили розкидані вишиті рушники. Важко
усвідомлювати, що люди залишають свою пам'ять абияк – на долівці, просто неба.
У нашій команді двоє професійних фотографів – Олександр
Майоров і Майкл Ендрюс. Останньому належить ідея створити мандрівну виставку
"У пошуках рідної пісні". Показували її в семи селах Кіровоградщини.
Люди були щасливі, побачивши себе на знімках. У Розумівці одна жінка принесла
на виставку альбом, у якому зберігає фото з наших експедицій у її село.
Попросила онуку зайти на нашу сторінку у Facebook і роздрукувати всі знімки з
Розумівки.
У цьому селі ми були зо п'ять разів – усе через Настю Зеленько.
Записали від неї понад сотню пісень. За два роки після першого знайомства вона
стала моєю сусідкою – село запало в душу, вирішили з чоловіком купити там хату.
У ній збереглися десятки речей, вартих етнографічного музею – горщики, рушники,
кочерги, прядки, навіть плетені колиски. Тепер там зможемо готувати страви в
печі й організовувати вечорниці.
Настя Зеленько вражає мене якоюсь новою інформацією.
Наприклад, недавно подарувала частину чоловічої сорочки, яку вишивала ще її
мати. Віддала в наш майбутній музей підтичку, вишиту чорними нитками на
конопляному полотні. Настя Павлівна живе сама на краю села, не має ні дітей, ні
онуків. Покладається тільки на себе. Кілька разів на тиждень телефонує і щоразу
співає нову пісню.
Довідка: Інна ТІЛЬНОВА, 32 роки, журналістка. Народилася 2 квітня 1988-го в місті Мала Виска на Кіровоградщині. Батько – журналіст, мати – дитяча медсестра. Закінчила Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка у Кропивницькому. Кандидатка філологічних наук. Працювала кореспондентом. Із 2012 року – редакторка обласного видання ”Нова газета”. 2018-го разом з однодумцями започаткувала просвітницький проєкт ”Баба Єлька”. Здійснили 60 експедицій у понад 50 сіл Кіровоградщини. Зібрали більш як 500 пісень, які планують видати збіркою. Організували мандрівну фотовиставку ”У пошуках рідної пісні” та виставку старовинних сорочок. Презентували проєкт у Лондоні та польських школах. Готує до видання книжку кулінарних діалектів ”Смачна Кіровоградщина”. Чоловік 32-річний Костянтин Данильченко – виконавчий директор ВБО БФ ”100% життя”, художник. Мають сина Святослава, 4 роки. Живуть у Кропивницькому.
Немає коментарів:
Дописати коментар